Skip to main content
Support
Article

Ефективність управління суспільним життям в умовах багатоакторності

Ефективність державного управління чи, іншими словами, організації суспільного життя значною мірою залежить від того, яким чином відбувається вироблення, ухвалення і виконання управлінських рішень. До чинників, що визначають характеристики системи ухвалення управлінських рішень, входять кількість і статус акторів, що беруть участь у цьому, їхня професійна підготовленість, зв’язок акторів з суспільними групами, які вони представляють, та інші.

Ефективність державного управління чи, іншими словами, організації суспільного життя значною мірою залежить від того, яким чином відбувається вироблення, ухвалення і виконання управлінських рішень. До чинників, що визначають характеристики системи ухвалення управлінських рішень, входять кількість і статус акторів, що беруть участь у цьому, їхня професійна підготовленість, зв’язок акторів з суспільними групами, які вони представляють, та інші.

Окремо потрібно звернути увагу на те, скільки акторів беруть участь у виробленні рішень і в якому статусі. Теорія ухвалення політичних рішень розглядає принаймні чотири випадки: одноосібне, консенсусне, колегіальне та колективне ухвалення рішень. Для кожного з цих випадків можна знайти своє місце на шкалі критеріїв, тобто: можна очікувати найшвидшого, найрезультативнішого, найефективнішого чи найоптимальнішого рішення в залежності від кількості акторів. У найпростіших випадках адміністративних завдань можливе поєднання цих чотирьох критеріїв, але в політичній практиці це рідко вдається: найшвидше рішення, що приймається зазвичай в умовах дефіциту часу, найчастіше не ґрунтується на детальному дослідженні об’єкта і прогнозуванні його подальших змін; найрезультативніше і найефективніше рішення потребують тривалого часу для підготовки і ухвалення, а найоптимальніше рішення потребує вироблення критерію оптимальності, тобто, поєднання високого результату з малими затратами ресурсів.

Ряд авторів у минулому показували, що в умовах політичної та/або економічної нестабільності швидкі рішення мають превалювати над пошуком найкращого чи найефективнішого результату, що пов’язано з потребою оперативно реагувати на зміни ситуації. Такі рішення ухвалюються, як правило, одноособово і виконуються за допомогою управлінської вертикалі, підпорядкованої головному актору. При цьому одна з імперативних вимог до головного актора – його професійність і порядність. Крім того, для забезпечення довготривалості й наступності дій і планів головного актора вони повинні відповідати інтересам, очікуванням, а головне – моралі суспільства, адже інакше дії лідера врешті решт приведуть до наступних ускладнень з боку населення.

Протягом чотирьох років президентства Віктора Януковича швидко склалася і зміцніла система вироблення й ухвалення політичних рішень, яка найкраще описується марксистською або монополістською моделлю. Жорстка адміністративна вертикаль, усі рівні якої були заповнені кадрами з команди президента, відібраними в першу чергу за принципом їх відданості лідеру, була доповнена чітким і безумовним підпорядкуванням органів ухвалення політичних рішень одній особі – В. Януковичу. Фактично можна говорити про зосередження всіх трьох гілок влади в одних руках. При цьому моральні принципи дій влади були далекі від того, що очікувало суспільство – корупція і хабарництво набули в Україні небачених до того розмірів. Непрофесійність дій чиновників і посадовців, спрямованих до того ж на задоволення своїх приватних чи кланових інтересів, зумовила значну економічну й соціально-політичну кризу, яка в перспективі, як очікується, приведе до радикальних змін усієї системи ухвалення управлінських рішень.

У цій роботі розглядаються перспективи і небезпеки, які можуть виникнути після руйнації монополістської системи та переходу до однієї з моделей, заснованих на повному чи обмеженому плюралізмі.

На сьогоднішній день альтернативою діючій владі виступають три політичні сили – «УДАР» Віталія Кличка, «Батьківщина» під проводом Арсенія Яценюка і в перспективі – Юлії Тимошенко, а також ВО «Свобода», яку очолює Олег Тягнибок. Імовірний прихід цього тріумвірату до влади може зумовити утворення неокорпоративістської або плюралістської системи ухвалення політичних рішень найвищого рівня: за столом ухвалення рішень перебуватиме принаймні 5 достатньо потужних актори (до трьох зазначених з усією очевидністю додадуться і нині правлячі Партія регіонів та комуністи), що, згідно з теоремою Ерроу, не дасть змоги ухвалювати раціональні рішення на основі консенсусу. Навіть якщо опозиційний нині тріумвірат становитиме більшість, помітні відмінності в цінностях, інтересах і моральних принципах всіх трьох учасників ставлять під сумнів можливість досягати консенсусу всередині цієї трійки.

У такому разі вирішальним буде вплив тієї політичної сили, яка очолюватиме владу виконавчу, оскільки бюрократичні ресурси і розподільчі/перерозподільчі повноваження стосовно суспільних благ зосереджуватимуться саме в Кабінеті Міністрів, як це спостерігалося в 1991-2004 і пізніше – у 2006-2009 роках. Навіть за умови жорсткого контролю представницького органу над виконавчим спосіб збирання, обробки і подання інформації, необхідної для ухвалення політичних рішень, значною мірою визначатиме домінування чиновницького апарату над політично та ідейно неоднорідним законодавчим органом. Ця ситуація є типовою для більшості централізованих систем управління навіть у демократичних країнах. Тим більше існує ризик її виникнення у країні, що здійснює перехід до демократії в умовах серйозної економічної й соціально-політичної кризи, яка потребує швидкого реагування на нові виклики суспільного життя.

Така перспектива означає, що рішення з усіх питань організації суспільного життя нестимуть відбиток інтересів у першу чергу бюрократії, що може привести до нових суспільних невдоволень і навіть суспільно-політичних криз у суспільстві, «розігрітому» масовими протестами й акціями спротиву. Тому неминуче постають питання такої організації процесів і процедур ухвалення політичних рішень, які запобігли б новим кризам, зумовленим традиційними способами управління.

Серед першочергових завдань з організації системи ухвалення політичних та управлінських рішень в перехідному суспільстві слід назвати чітке визначення основних соціально-політичних та економічних цілей і пріоритетів, що може бути закріплене в новій редакції Конституції України. Парламентсько-президентський або суто парламентський характер політичної системи не дасть змоги швидко вийти з кризового стану саме через розпорошеність основних акторів ухвалення рішень, тому принаймні на перехідний період, який триватиме декілька років, доцільно було б зберегти президентсько-парламентську республіку, що дало б змогу президентові брати на себе відповідальність за ухвалення термінових рішень для реагування на можливі виклики і проблеми суспільного характеру.

Політична історія незалежної України свідчить, що така система також криє в собі небезпеку зосередження влади в одних руках – монополізації ухвалення рішень. Тому другим принципом, який може зіграти запобіжну роль проти узурпації влади, є децентралізація – передача значної кількості повноважень управлінського і навіть політичного характеру обласним і місцевим органам управління. В такому разі намагання нав’язати рішення, підготовлені й ухвалені головним актором чи центральними органами, обмежуватимуться лише певним набором питань, не зачіпаючи інших, засадничо важливих для регіонів країни.

Таким чином, недоліки системи ухвалення політичних рішень в умовах багатоакторності можуть бути нівельовані завдяки посиленню домінування конституційних принципів над інституційними потребами та децентралізації політичної системи.

About the Author

Oleksandr Petrovich Demyanchuk

Former Regional Exchange Grant;
Director of International Cooperation Department, University of Kyiv-Mohyla Academy
Read More