Корпоративне рейдерство в Україні

Корпоративне рейдерство в Україні – це явище, якедосить часто згадують і доволі широко обговорюють, воно шкодить розвитку економіки держави, перспективам її європейської інтеграції, гальмує надходження інвестицій і уповільнює зростання добробуту пересічних громадян. Однак,як таке, рейдерство є недостатньо вивченим, оскільки його часто або розглядають як частину ширшої проблеми загальної корупції, або приписують могутнім і таємничим рейдерам, що непідвладніжодним захисним заходам з боку приватного бізнесу. Останнє дослідження автора,здійснене в Україні виявило, що хоча причини і методи рейдерства є багатовимірними, проте ця проблема аж ніяк не є нездоланною. Власники приватного бізнесу, яким загрожують корпоративні рейдери, можуть уживатияк превентивні заходи, так і оперативно реагувати на рейдерські атаки; крім того,відомо, що вже розпочато реформи, які мають обмежити рейдерство, водночас триває пошук шляхів для остаточного подолання цього явища.

Дослідження в контексті

Колишній посол США в Україні Джон Теффтлюбив нагадувати українцям про великий потенціал їхньої країни: її чималі масштаби, вдале розташування на перетині стратегічних шляхів, різноманітну ресурсну базу, а також численне, високоосвічене і підприємливе населення – і цим, вважав він, не вичерпуються  переваги України. Але посол також наголошував, що цей потенціал залишається переважно не реалізованим та заблокованим глибоко вкоріненими проблемами корупції, недотриманнямпринципів демократії і зростаючою апатією громадян.[1] Невідповідність потенціалу України та реального стану справніде не виявляється так яскраво, як у сфері розвитку бізнесу, інвестування та економічного зростання.

Справді обдарована величезними природними сільськогосподарськими ресурсами, значними енергетичними запасами, передовими промисловими потужностями і значним людським потенціалом, розташована поблизу головних світових ринків, Україна мала б стати зразком інвестиційного успіху. Натомість, загальний обсяг прямих іноземних інвестицій ледь сягає 2% ВВП,[2] а рівень внутрішніх інвестицій є набагато нижчим, ніж у більшості країн, що розвиваються, не кажучи вже про розвинуті економіки світу. Причин такого низького рівня інвестицій є чимало, але більшістьіз них пов’язані із загальною проблемою ненадійності прав власності для інвесторів.

Корпоративне рейдерство існує як одиніз промовистих наслідків слабкої системи права власності в Україні.Проте,хоча ця проблемаі перебуває в центрі уваги політиків, ЗМІ та громадськості, які визнаютьїїяк серйозну перешкоду і для інвестицій,ідля економічного зростання, усвідомленого розуміння цього явища у суспільстві немає. У публічному дискурсі цей термін рідко пояснюється інакше, ніж загальними словами, які переважно засвідчують, що рейдери пов’язані з олігархами, впливовими політиками і поширеною корупцієюу бізнесі. То що ж таке корпоративне рейдерство?

Чималоавторів наукових і ділових видань намагалися знайти відповідь на це питання, однак більшість досліджень стосувалася переважно рейдерства у Росії, водночас Україні вониприділяли мало уваги, хоча наразі у цій країні означена проблема є ще більш актуальною. Водночас, деякі важливі поняття стосуються обох країн. Наприклад, за словами Ганса-Морзе: «Хоча термін [«рейдерство»] узятоіз американського вжитку, він в Росії визначає набагато більше, ніж купівлю акцій компанії заради зміни її керівництва».[3] У своїй грунтовній статті на цю тему Том Файєрстоуннаголошує: «рейдерство – це не просто звичайний бандитизм… Російські рейдери використовують судові присуди, постановирад акціонерів і рад директорів підприємств, судові позови, процедури банкрутства та інші удавано «правові» процедури для прикриття свої кримінальної діяльності».[4] У той же час у пресі рейдерство описується дуже широко, зокремайого називають «феодалізмомсучасності»[5]чи використовуютьце слово як «своєрідний евфемізм для опису нелегальних і корупційних маніпуляцій з недосконалим законодавством і недієздатними інституціями України задля захоплення контролю над довірливими компаніями».[6]

Кожне із згаданих визначень є правильним лише почасти, і тому не може задовольнити. Пропоную вашій увазі визначення корпоративного рейдерства в Україні, яке, на мою думку є ширшим і точнішим: рейдерство – це незаконната протиправна зміна прав власності наособливо цінні активиабо майже всю вартість, створювану цими активами, що зазвичай супроводжується протиправними та примусовими діями державних органів. Крім того,важливо відрізняти рейдерство від того, що ним не є: рейдерство – цене комерційна суперечка, не хабарництво і не корупційна приватизація, хоча корпоративне рейдерство може використовувати для досягнення своєї мети одну або всі ці дії.

Процес і результати дослідження

З огляду на запропоноване нами визначення корпоративного рейдерства, метою цього дослідження буловиявити методи, завдяки яким рейдери досягають своєї мети, визначити, які вразливі місця в діяльності підприємств вони використовують  для того,щоб їх захопити, а також з’ясувати які засоби для захисту були успішно використані цими фірмами як до,так і під час проведення рейдерських атак, іщо може бути використане у майбутньому для успішного запобігання таким акціям. Крім того, хочу запропонуватипевні рекомендації українським політикам, зацікавленим у ліквідації корпоративного рейдерства і підвищенні безпеки приватної власності,та, зрештою, надати пропозиції щодо більш ефективної допомоги Україні з боку США і Заходу у вирішенні проблеми рейдерства, зважаючи на його негативний вплив на економічне зростання та розвиток інвестицій, політичні відносини високого рівня і перспективи євроінтеграції України.

Методологія,використана під час проведення цього дослідження, була простою і якісною. Протягом двох місяців я провів понад 50 поглиблених інтерв’ю з особами, обізнаними з різними аспектами цієї проблеми. Серед моїх співрозмовників були і західні дипломати, і діючі і колишні українські офіційні особи, українські та закордонні банкіри, зокрема представники міжнародних фінансових інституцій, українські бізнесмени, іноземні інвестори, представники бізнесових асоціацій, правники, експерти з неурядових організацій, журналісти та ін. У цій роботі посилатимуся на ці інтерв’ю як на вірогідні джерела, проте у багатьох випадках я зв’язаний угодою з моїми респондентами зберігати їх анонімність і тому змушений утримуватися від прямого цитування.

Відповідно до моїх джерел, рейдерство бере початок від системи приватного володіння ятками на базарахпротягом пізнього радянського періоду. Рейдерство відносно невеликих масштабів процвітало у цьому середовищі, коли майже кожний дрібний торговець був змушений купувати захист («кришу») в організованих кримінальних угрупувань, які в свою чергу давали хабарі або залякували представників влади, щоб забезпечити себе від переслідувань з їхнього боку. Рейдерські атаки відбувалися не лише тоді, коли бандити вирішували відібрати майно у торгівців, але й коли останні зверталися по допомогу до кримінальних «криш» або корумпованих чиновників, щоб відібрати або зруйнувати бізнес процвітаючого конкурента.

Із розпадом радянської системи і першою хвилею приватизації з’явилося явище, якестало згодом відомим як «чорні» або «бандитські» напади. То були суто кримінальні дії, які стали можливими черезруйнування соціального устрою, жахливі економічні умови і загальне беззаконня тих часів. У найпростішій формі воно виглядало так, що кримінальні угруповання просто посилали озброєних людей захоплювати приміщення фірм, зазвичай колишніх радянських підприємств, і фізично забирати звідти всі цінні активи і матеріали: від готівки до комп’ютерів і устаткування, навіть застаріле радянське обладнання вони забирали і продавалияк брухт.

Під кінець 1990-х і на початок 2000-х рейдерство, як визначив один з моїх респондентів, увійшло у «сіру» фазу. Зацікавленими сторонами могли бути державні службовці, багаті бізнесмени або «червоні директори» радянської доби, що намагалися привласнити підприємства, якими вони до того керували. У багатьох випадках особи справді зацікавлені у здійсненні рейдерських атак залишалися невідомими. Методи діяльності рейдерів також стали набагато складнішими, вони почали залучатиі представників державних міністерств і приватних посередників, зокрема іноземців, і часто використовували рішення буцімто законного зібрання акціонерів або й суду щодо передачі активів підприємства на користь рейдерів. Завдяки саме такому рейдерству багато сьогоднішніх українських олігархів почали збирати свої величезні вертикальні монополії у таких галузях економіки,як енергетика, вуглевидобування, телекомунікації, сільське господарство або харчова промисловість.

«Помаранчева» революція 2004 – 2005 років тимчасово призупинила рейдерство, оскільки новий уряд формально проголосив свою відданість боротьбі з корупцією та захисту прав власності, але нежиттєздатність «помаранчевої» коаліції швидко призвела до повернення рейдерства наприкінці минулого десятиліття. Мої респонденти зазначали, що хоча наявність конкуруючих центрів влади у Президентській адміністрації, уряді і Верховній Раді, а також у місцевих і регіональних органах влади, дозволяли власникам бізнесу забезпечити собі хоч якусь політичну «кришею», нескінченна приватизація і реприватизація, розпочата «помаранчевими» призвела до зростання невизначеності та по суті спонукала рейдерів знову повернутися до своїх справ.

Із початком президентства В.Януковича у 2010 році рейдерство,ще раз еволюціонувало, проте не зменшилося. Один з респондентів назвав цей період періодом «білого рейдерства», маючи на увазі, що рейдери досягають тих самих результатів, що й раніше, але не видаються рейдерами в традиційному сенсі. Інший респондент заперечив: «Те, що сьогодні відбувається в Україні, схоже на те, що було на ринках у 1990-ті – це здирництво мафії, але проводиться воно державою, тому виграти у них чи захистити себе неможливо».[7] Однією з причин продовження рейдерства за нової адміністрації, напевне, є зосередження фінансової та політичної влади навколо як її називають «Сім’ї» самого Президента Януковича (як, власне, справжньої сім’ї, наприклад сина Президента -  Олександра) так і його найближчого оточення, залишаючи осторонь навіть багатьох вірних функціонерів Партії регіонів. Водночас чиновники, звиклі до тихого і забезпеченого життя зарахунок корупційних виплат, тепер мусять самі захоплювати успішні підприємства, їхнє майно, або вимагати плати з інших за підтримку рейдерських атак.

Інші респонденти вважають, що нині просто відбувається черговий великий перерозподіл власності, за якого ті, що ближчі до Президента, систематично відбирають дохідні активи у попередніх власників, а роблять це за допомогою корпоративного рейдерства. В будь якому разі, концентрація політичної влади навколо Президентської адміністрації в Києві означає, що надійних «криш» майже не лишилося, а тому підприємцям необхідно шукати інших шляхів, щоб захистити себе.

Методи рейдерів дуже різноманітні, не тільки «чорні» чи «білі», як описано вище; адже вони охоплюють чимало правових, економічних і політичних інструментів і засобів. Хоча в Україні можна знайти випадок, який проілюстрував би практично будь-який вид рейдерства, їх усі можна об’єднатиу кілька типів: примусове банкрутство чи штучна криза бізнесу, коли рейдери користуються нав’язаною підприємству слабкістю, щоб захопити контроль; корпоративні або міноритарні атаки, коли рейдери одержують міноритарний інтерес у визначеному підприємстві, і за допомогою рішення підкупленого суду, підробленого документа або іншого тиску перетворюють цей інтерес на мажоритарну власність і контроль над компанією; також використовуються цивільні позови, що покладаються на корумповані суди, які виносять рішення на користь рейдерів, які беруть на себе «стягнення боргів», захоплюючи контроль над компанією; і, нарешті, вимагання у будь-якийспосіб – від нескінченних штрафів, інспекцій та іншого адміністративного тиску, відмов у видачі необхідних ліцензій і дозволів – до використання так званих замовних кримінальних справ, прямих фізичних погроз і фізичного тиску. У більшості справжніх рейдерських атак використовують кілька різних «методик», тому рейдери можуть змінювати свою тактику захоплення під час атаки.

Немає правил без винятків, але деякі сектори економіки видаються менш уразливими до рейдерства, ніж інші. Наприклад, галузь інформаційних технологій є відносно безпечною, оскільки ІТ компанії зазвичай не мають великих «активів», які були б чогось варті без повноїпідтримки персоналу. Якщо розробники програмного забезпечення не захочуть працювати на нових власників, вони просто можуть припинити свою роботута піти деінде. Дехто із наших респондентів зазначав, що сільське господарство також є менш привабливим для рейдерів, оскільки воно є доволі ризикованим, залежить від непередбачуваної погоди, потребує певного досвіду і кваліфікації, а також дорогих і часто щорічних капітальних інвестицій для придбання обладнання і насіння.[8] Більшість рейдерів націлюються на підприємства, що мають дорогі фізичні активи: цінну землю, устаткування і споруди, значні грошові надходження ірозмір достатній, щоб виправдати докладені зусилля. Ідеальні цілі для них це – підприємства видобувної промисловості, великі фабрики, успішні торговельні заклади, ресторани або готелі, особливо мережеві, тобто підприємства з великим і стабільним грошовим обігом. Але згадайте, що рейдерство розпочалося серед дрібних базарних торгівців, тож є багато випадків,коли рейдери витрачають чимало зусиль, щоб привласнити скромні власні помешкання, маленькі місцеві кафе чи інтелектуальну власність, наприклад торговельну марку.

Що ще, крім виду діяльності, робить підприємство вразливим для рейдерів? За свідченням наших респондентів, рейдери не оминають можливість скористатися будь-якою юридично або морально сумнівною приватизацією, сплатою хабарів, будь-яким випадком, коли власник бізнесу або його попередник припустився помилки, або прогавив щонайменшу правову формальність при веденні справ і за допомогою судових позовів і адміністративного тиску намагаються привласнити майно. Іншими словами, практично кожне підприємство в Україні буде більш чи менш вразливим до рейдерських атак, щойно воно розпочне вести бізнес у надскладному і неймовірно непрозорому регуляторному середовищі цієї країни. Як пояснив один з моїх респондентів: «Рейдерські атаки відбуваються не на порожньому місці. У вас мають бути слабкі місця, де ви порушували закон, наприклад десять років тому дали хабара, тепер влада змінилася, і ви мусите платити знову».[9]Ситуацію ускладнює ще й те, що багато українців усе ще глибоко незадоволені наслідками пострадянської приватизації,а звиклі до всеохопної корупції, вони часто й густо не бачать великої моральної різниці між рейдерами, що атакують бізнесмена, і самим бізнесменом, який, на їхню думку, досяг успіху передусім завдяки тій таки корупції. Несподіваним наслідком цього є те, що, незважаючи на часті повідомлення у ЗМІ, рейдерство і рейдери не мають належного морального осуду в українському суспільстві.

Тим часом, пануєхибне уявлення про те, що з рейдерством можна впоратися тільки остаточно знищивши корупцію, особливо у судовій сфері, а тому цю проблему може вирішити тільки уряд. І хоча мої респонденти загалом погоджувалися, що «без корупції не буде рейдерства»,[10]із розмов із власниками підприємств, інвесторами, журналістами та іншими експертами стало зрозуміло, що і приватні шляхи захисту від рейдерів також можуть бути успішними. Насправді, найбільшою проблемою власників бізнесу в Україні є віра в те, що «це може трапитися з іншим хлопцем, але не зі мною», та укоріненапереконаність, що з рейдерськими атаками треба боротися тихо, а не публічно, здіймаючи галас.

Безумовно, найкращим захистом від рейдерського нападу є можливість запобігати цьому. І хоча вірогідність рейдерського нападу на одні фірми більша, ніж на інші, моє дослідження засвідчило, що будь-яке підприємство може вжити певних заходів, щоб краще захиститися від рейдерів. До них належать: забезпечення фізичної присутності і повної взаємодії власників з керівництвом компанії; розбудова такої структури корпоративної власності, яка забезпечувала б «багаторівневий захист» активів підприємства; залучення іноземних інвестицій, особливо від урядових установ і міжнародних фінансових інституцій; створенняпублічних засобів захисту, зокрема набуття помітної ролі у громаді міста чи території; розбудоваспівробітництва з партнерами, такими як профспілки або інші підприємства; використання місцевих і міжнародних експертів-радників, які мають консультувати з юридичних питань і провадити попередній аналіз майбутніх партнерів і операцій; цілковите дотримання усіх відповідних законів; регулярнийвнутрішній аудит з метою виправлення усіх правових прорахунків, спричинених колишньою некоректною приватизацією або регуляторними змінами.

Як показує досвід, навіть якщо превентивні заходи не були вжиті або виявилися неефективними, є можливість побудувати захист, коли рейдерська атака вже розпочалася. Ефективні стратегії захисту залежать від виконання двох головних умов: діяти якнайшвидше і нав’язувати рейдерам непомірно високі витрати. Серед тактичних засобів найбільш ефективними є: максимальне і якнайшвидше оприлюднення негативної інформації про рейдерську атаку і рейдерів; невідкладне подання позовів і зустрічних позовів не тільки для того, щоб протидіяти атаці правовими засобами, а і для того, щоб примусити рейдерів розкрити справжніхініціаторів атаки та інші деталі; намагання дістатися якнайвище по політичній драбині, щоб спробувати організуватиполітичне втручання, але це спрацьовує тільки за відповідної підготовки і знання ризиків; залучення іноземних союзників, які можуть натиснути на українських чиновників; і в крайньому випадку, «боротьба вогнем з вогнем» -залучення експертів з повернення активів, які також можуть здійснювати різноманітний тиск на рейдерів, аж до здійснення атак на їх власні підприємства і власні активи.

Політична значимість

У одній із своїх статей перший віце-прем’єр-міністр України Сергій Арбузов, який очолює Міжвідомчу комісію з питань захисту прав інвесторів, протидії незаконному поглинанню та захопленню підприємств, так визначив важливість вирішення проблеми рейдерства для майбутнього України: «В останні роки неправове захоплення компаній, нажаль, досягло в Україні значногопоширення, що відчутно заважає уряду впроваджувати реформи, покликані зміцнити економіку і підвищити приплив іноземних інвестицій».[11] Крім того, що воно відлякує інвесторів і блокує економічний розвиток, корпоративне рейдерство шкодить пересічним українцям, оскільки руйнує підприємства, і тим самим знищує робочі місця.Водночас,рейдерство віддаляє перспективи економічної інтеграції України з Європейським Союзом, яка, зрештою, моглаб значно поліпшити добробут громадян. Тому подолання рейдерства є нагальним пріоритетом стратегічного партнерства США і України.

На підставі проведеного дослідження можу запропонувати деякі важливі кроки до здійснення реформ, конче необхідних для боротьби з корпоративним рейдерством.

Реформа корпоративного права.Нещодавно запроваджені, а також запропоновані урядом реформи повинні допомогти максимальнозменшити можливості рейдерів зловживати структурами корпоративної власності. Особливо варто відзначити спрощення процедури реєстрації корпорацій, а також вимогу, за якої усі реєстратори мають використовувати єдину національну базу даних.Крім того, важливу роль має відіграти роз’яснення процедури вирішення корпоративних спорів, що включає вимогу сповіщення, а також обмеження юрисдикції судових позовів регіоном, де зареєстрований відповідач. Проте у майбутньому необхідно спонукати уряд запровадити простіші і прозоріші процедури реєстрації бізнесу і видачі необхідних дозволів і ліцензій, такі як веб-портали електронного уряду і системи «єдиного вікна», що успішно спрацювали у Грузії та у Вінницькій області України.

Реформа судів і прокуратури. Корупція у судовій системі є чи не найбільшим чинником, що сприяє корпоративному рейдерству. Судова реформа, розпочата у 2010, усе ще триває, однак деякі її перші результати є обнадійливими, зокрема реформування системи призначення суддів і системи нагляду, вимога вчасного і повного оприлюднення судових рішень у мережі Інтернет,а також збільшення покарання за корупцію. Судді також мають побачити, що справедливість їх рішень і незалежність від будь-яких впливів буде винагородженакар’єрним зростанням, вони мають відчувати себе захищеними від політичного тиску як у межах власне судової влади, так і з боку інших урядових структур. Щоб досягти цієї метиневідкладно слід реформувати Генеральну прокуратуру, яка нині має повноваження «загального контролю» над усіма регуляторними питаннями і може втручатися у будь-яку поточну судову справу, щоб відстоювати інтерес держави, якому судді рідко мають змогу заперечувати. Новий кримінально-процесуальний кодекс, введений у дію у 2012, також містить кілька відповідних положень і має значно зменшити тиск, здійснюваний за допомогою «замовних справ», оскільки прямо забороняє досудовий арешт за інкриміновані економічні злочини.

Адміністративна реформа.Чиновники усіх рівнів часто є або ключовими фігурами, які сприяють рейдерським атакам, або основними зацікавленими особами. Щоб зменшити сприяння державних службовців корпоративному рейдерству, важливо не тільки посилити нагляд і підзвітність чиновників, а й підтримувати виховання професійної гідності службовців та стандартів поведінки як у приватному житті, так і на роботі у державному секторі. Нерідко чиновники нижчого рівня навіть не розуміють, що беруть участь у рейдерстві, коли виконують вказівки своїх корумпованих керівників, тому уряд має обміркувати можливість проведення навчальної кампанії в усіх місцевих, регіональних і центральних органах влади, а також надавати захисті винагороду законослухняними працівникам, що викриють розтрату, шахрайство або зловживання. Така практика може бути запроваджена і у приватному секторі бізнесовими асоціаціями, які можуть пропонувати «золоту печатку» тим підприємствам, які провадять ґрунтовну самоперевірку, віддані корпоративному кодексу поведінки і відмовляються мати справу з рейдерами.

Зацікавлені сторони вже виробили цілу низку спеціальних заходів для вирішення проблеми рейдерства. З 2005 року існує формальна державна комісія з протидії рейдерству (нині –Міжвідомча комісія з питань захисту прав інвесторів, протидії незаконному поглинанню та захопленню підприємств, очолювана першим віце-прем’єр-міністром Арбузовим), завдання якої розслідувати зафіксовані випадки рейдерських захоплень і вживати необхідні заходи із повернення власності. Відомо, що нещодавно пропонували призначити додаткового омбудсмена високого рівнявід уряду, який розглядав би випадки рейдерства і загроз майновим правам, доводячи їх до відома найвищих посадовців у державі. Відома також пропозиція запровадити змішані українсько-іноземні суди длякомерційного арбітражу, які маютьзабезпечити безсторонній судовий розгляд бізнес суперечок, поки реформи українського судового і корпоративного законодавства ще тривають. Зрозуміло, що всі ці заходи можуть допомогти вирішити лише окремі проблеми у короткотерміновій перспективі, проте просування ширших реформ, згадуваних нами, є набагато важливішим, тільки вони здатні звести нанівець корпоративне рейдерство і забезпечити стабільні майнові права, що у довгостроковій перспективі створить належні умови для економічного зростання, політичної стабільності і європейської інтеграції України.

[1]“The Importance of Economic Reform to Ukraine,” Виступ посла Джона Теффта у Київському національному економічному університеті, 23 квітня 2013 р.

[2]Auyezhov, Olzhas. “Selective justice keeps foreign investment out of Ukraine,” Reuters, June 10, 2013. Available at: http://uk.reuters.com/article/2013/06/10/uk-ukraine-investment-idUKBRE95904L20130610?feedType=RSS&feedName=worldNews (Не враховуючи інвестиції українських олігархів та інших підприємців через Кипр та інші офшори, справжні прямі іноземні інвестиції в Україну в 2012 році склали лише трохи більше, ніж 2 мільярди доларів).

[3]Gans-Morse, Jordan. “Threats to Property Rights in Russia: From Private Coercion to State Aggression,” Post-Soviet Affairs, 2012, 28, No. 3, pp. 263-295, 281.

[4]Firestone, Thomas. “Criminal Corporate Raiding in Russia,” The International Lawyer 42. 4 (Winter 2008): 1207-1229, 1207.

[5]Matthews, O., &Nemsova, A. “The new feudalism; forget corruption. inputin'srussia, the nexus of payoffs and patronage is almost medieval, touching every aspect of life.” Newsweek, October 23, 2006.

[6]Stack, Graham. “Ukraine's corporate raiders take time out - but for how long?,” Business New Europe, February 10, 2010. Available at: http://www.bne.eu/story1954.

[7]Інтерв’ю автора з українським фінансовим журналістом, травень 2013 р.

[8]Інтерв’ю автора із західним корпоративним юристом, що працює в Україні, травень 2013 р. N.B. Незважаючи на виклики потенційним рейдерам, в останні роки було здійснено кілька атак на великі сільськогосподарські підприємства.

[9]Інтерв’ю автора з репортером, що проводить журналістські розслідування, і телепродюсером, травень 2013 р.

[10]Інтерв’ю автора з європейським представником компанії в Україні, травень 2013 р.

[11]Arbuzov, Serhiy. “Ukraine will fight illegal takeovers,” Kyiv Post, June 13, 2013. Available at: http://www.kyivpost.com/opinion/op-ed/ukraine-will-fight-illegal-takeovers-325613.html