Мистецтво у революції свідомості

Коли в 1756 р. французький просвітник Оноре Габріель Мірабо ввів до наукового словника слово поняття «цивілізація», він мав на увазі  засноване на засадах розуму та справедливості суспільство. Пізніше німецький філософ Освальд Шпенглер песимістично розглядав цивілізацію як «закостеніння» органічного життя культури, її розпад та перетворення праці на механічну роботу, яка виключає творчість. Сучасний американський вчений Самуель Гантінгтон створив теорію про зіткнення різних цивілізацій у сучасну епоху і водночас визначив цивілізацію як культурну спільність найвищого рангу та найширший рівень культурної ідентичності людей.

Цивілізаційні та культурні процеси,особливо в їхніх кризових стадіях, постійно перебувають у фокусі вчених. Вивчення цивілізаційних розломів та новітніх культурних парадигм потребують особливої відповідальності від тих дослідників, хто долучається до аналізу, знаходячись в епіцентрі подій. Сьогодні, в 2014 році, таку роль виконують вчені України, які з одного боку, мають збирати різноплановий емпіричний фактаж, що свідчить про цивілізаційній вибір України, а з другого боку, раціонально узагальнювати його, одночасно емоційно переживаючи кожну мить доленосного соціально-культурного злету своєї країни.

Особлива роль у революційних подіях в Україні 2013-2014 рр. належить мистецтву. Мистецький фактор взагалі є доленосним для України,  де завжди політичні пасіонарії рекрутувалася з мистецтва. Після того,  як занепала козацька держава, український народ творив державу у своєму мистецтві. І це цілком притаманно та істотно для України, яка була і залишається носієм емотивного начала і не зазнала обмеження класичного європейського раціоналізму та прагматизму. А, отже, і проблема керманича, проблема скеровуючої сили часто пов’язується з мистецтвом. Зовсім невипадково, Іван Мазепа був композитором,  а Іван Франко - політиком.   

В 2004 р. Помаранчева революція по новому виявила  рушійну силу мистецтва в Україні. Символами революції стали сцена, мікрофон, намет та телевізор. Телебачення ретранслювало перманентний грандіозний геппінінг, якого ще не бачив світ, і зробило цей світ його безпосереднім учасником. Основними складовими геппінінгу стали:

• Постійний багатоденний концерт відомих і невідомих виконавців на Майдані Незалежності в Києві.
• Художні виставки на Хрещатику: виставка ТАК у наметі, малюванні лозунгів просто неба біла мерії Києва, 60-ти метровий лист Володимиру Путіну, гігантський Янгол над Майданом, тощо.
• Серіал «Веселі яйця» та його миттєва дистрибуція Інтернетом і показ на гігантських екранах над Майданом.
• Вибух новітнього фольклору, що народився на Майдані й розповсюджувався Інтернетом.
• Плетіння помаранчевих килимів народними майстрами в холі Київської Консерваторії.
• Артистичне помаранчеве вбрання Майдану.

Блакитно-білий майдан, який протистояв Помаранчевому, також використовував мистецтво. В основному, естрадних виконавців, які виконували російські чи радянські твори, а тим часом на помаранчевих сценах домінували рок-виконавці з українськими піснями. Звичайно, і там, і там відбувалося характерна для нашої епохи постмодерну, еклектична суміш жанрів, проте  саме артистичні домінанти майданів органічно ілюстрували основні міфологеми різних кольорів. Помаранчевий рок створював новий світ з новими  міфами та героями, з новими правилами гри: з чистими руками і бандитами у тюрмах. Ностальгічна радянська естрада блакитно-білих повертала до старих ідеалізованих міфологем тих часів, коли теж траплялися чисті руки і часом деякі бандити сиділи у тюрмах.  Нове і старе в мистецтві ввійшло у конфронтацію, яка підсилювалася цілою низкою соціальних, економічних, а також і перш за все – психологічних,  чинників і ретранслювалася телебаченням, а на виході ставала політикою.

Революційні події зими 2013-2014 рр. в Києві, поширились на всю Україну і загострили процеси започатковані у 2004 р. Триваліший період протестів, їхня зріла громадсько-політична вмотивованість, а також трагічна жертовність, дали поштовх для фантастичного мистецького креативного виразу, як професійних митців, так і широкого загалу учасників Майдану. Фактично, сам Майдан перетворився на вражаючий артефакт. Центром, як і в 2004 була сцена, а головним символом – вкрита різноманітними плакатами величезна металева конструкція новорічної ялинки, встановлення якої послугувало офіційним приводом для розгону студентів на Майдані в кінці листопада 2013 р. Можна без перебільшення назвати її головною інсталяцією Майдану, і хоча інших інсталяцій також не бракувало. Такими були зокрема барикади, чи «географічна» інсталяція: з дощечок з назвами різних міст та сіл, а також районів Києва, на розі Інститутської і Хрещатику складалась креативна конструкція, що символізує єдність України. Крім арт-інсталяцій, варто згадати такі креативні артистичні прояви як:

Мистецтво плакату: від саморобних сатиричних плакатів до Інтернет спільноти «Страйк плакат»,«Музею плакату України», які блискавично реагували на всі події актуальними плакатами. Була задіяна зовнішня реклама. Причому не тільки з виготовленими в поліграфічний спосіб плакатами, як серія «Я дихаю вільно» чи «Angry Ukrainians», але написами просто на пустих рекламних щитах: «Коктейль Грушевського», «Заборонено забороняти», тощо.

Фотографія. Не тільки миттєве її поширення по Інтернету, але й  проведенні фотовиставок просто неба на барикадах Майдану, біля Національної Парламентської бібліотеки на Грушевського.

Скульптура. Дерев’яні скульптури майстра з Коломиї Ярослава, а також виконана з мармуру робота французького вуличного художника Roti «Нова Україна», яка зображує жінку, що виринає з глибини. Ці роботи знаходиться на вул. Інститутський.

Живопис. У різних його формах і жанрах: від стріт-арту до портрету та декоративного живопису. Відразу з’явились різноманітні мурали та граффіті, які є в принципі співзвучними революції. В лютому 2014 р. поруч з барикадами на Грушевського соціальний художник Sociopath, намалював трилогію «Ікони революції», створивши образи Тараса Шевченка, Лесі України та Івана Франка для підтримки волі та духу тих, хто стояв на передовій. Художники працювали на Майдані і фіксували як перші, ще мирні, дні, так і пізніше гарячі бої. На прохання афганців, були художньо розмальовані їхні намети. Після появи перших героїв, відразу з’явилися  їхні художні портрети, зокрема, козака Михайла Гаврилюка. Потім – Небесної сотні. Художник Олег Смаль та Юрій Журавль, графік і лідер рівненського гурту OT VINTA, влаштовували виставки своїх картин на Грушевського просто неба.

Мистецькі осередки. На Хрещатику з’явився Мистецький барбакан, фортифікація для захисту підступів до міських брам. Саме у вигляді такої споруди представився організаторам громадський пост креативної інтелігенції для проведення мистецьких акцій – художніх, виставок, літературних читань, тощо. В Українському домі облаштувалась Мистецька сотня. Молоді художники, зокрема, художньо оформляли щити та каски бійців.

Музика. Виступи на сцені співаків та музикантів, як і в 2004 р, грали велику об’єднавчу та мотивуючу роль. Особливою подією, безумовно, став виступ Святослава Вакарчука зі старим складом гурту «Океан Ельзи» 15 грудня 2013 р, а також виконання гімна України в новорічну ніч, коли його заспівали близько 500 тисяч українців і таким чином встановили новий світовий рекорд. Під час масового виконання гімну України усі присутні на Євромайдані запалили ліхтарики та підняли їх догори. Крім виступів на сцені музичні твори про Майдан, що були написані в цей період негайно поширилися в Інтернеті.  Всесвітньовідомий київський композитор Валентин Сильвестров створив диптих "…І вам слава, сині гори" та "Со святими упокой…" і присвятив його пам’яті загиблого Сергія Нігояна, та як присвяту Майдану написав два хори акапела «Гімн» і «Різдвяний псалом».

Кіно. Кінематограф від перших революційних днів став фіксувати події ЄвроМайдану. Було створена громадська ініціативаВABYLON’13, до якої долучились кінематографісти.  Вони знімали короткі мініфільми на кілька хвилин.  Всі історії не містять згадки про авторів. Основна мета – мотивування глядача долучитися до важкої роботи над майбутнім, а потім вже створення хроніки подій. Ще один кінематографічне об’єднання Бімба production працювало над проектом «ДНК UA» - про людей з геном справжнього українця. Свій потенціал вони спрямовують на будівництво нової України.

Кіно-замальовки зими 2013-2014 р., зрештою, складуться в повнометражні документальні фільми про величний і трагічний період, який вже увійшов до світової історії під назвою «Євромайдан».  В березні 2014 р. на відкритті 11 Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини був презентована хроніка Українського протесту «Євромайдан. Чорновий монтаж», де епізоди майбутніх фільмів про Євромайдан, складаються у калейдоскоп революції, який не потребують коментарів.  Де Київ стає вже не просто знімальним майданчиком – а серцем Революції.

Піаніно, перформанс. З насиченого креатином Євромайдану окрема яскрава сторінка, безумовно належить численним перформенсам з жовто-блакитним піаніно, яке вперше з’явилось біля Адміністрації президента, коли музикант заграв перед силовиками.  Потім піаніно помандрувало до КМДА, а зрештою побувало на барикадах Грушевського. З’явилась навіть спільнота «піаністів-екстремістів», які в балаклавах зимою 2013-2014 рр. грали на піаніно – «інструменті свободи», щоб підтримати дух революції. Після Києва до акції "Інструмент свободи" долучилося Львів, Донецьк, Ужгород, Кіровоград та інші обласні центрів, де з'явилися жовто-сині вуличні піаніно, на яких одночасно грали активісти. Піаніно стало своєрідним символом революції, мирного спротиву, а також показником культури та свідомості революціонерів.

Наш побіжний аналіз переконує, що ЄвроМайдан 2013-2014 рр., як і Помаранчевий Майдан 2004 р., були креативним і творчим явищем. Вже весною 2014 вийшла збірка поезій про Майдан, готується книга з найкращими фотографіями, численні галереї провели,виставки присвячені Майдану. Рефлексія у прозі та художньому кінематографі вимагає певного часу, але безумовно скоро такі твори побачить світ. Водночас, цікавим є питання, чи присутня творча складова на Анти-майдані, де, як і в 2004 р., домінували радянська пісня та блатний шансон.В усьому іншому, Анти-майдан намагався просто повторити Майдан. Можна скопіювати сцену, шини, барикади і бутерброди, проте важко зімітувати творчий спалах. Де мурали і граффіті? Де авторські пісні й перформанси? Де виставки графіки та фотографії? Де власне, митці-сепаратори де митці-терористи? Ми розуміємо, що вони могли просто залишитись поза нашої увагою, але якби анти-майданна творчість дійсно існувала, то неминуче б стала б відомою завдяки Інтернету.

Світова гуманітаристика ще довго осмислюватиме і аналізуватиме цивілізаційні злами в Європі на початку 21 століття, які пройшли по Україні. Мистецтво допоможе розкриватиме їх у властивій йому різноманітності форм. Саме єдність наукового аналізу та мистецького бачення дадуть вірний підхід до розуміння подій в Україні взимку 2013-2014, що ввійшли до історії під назвою «Євромайдану» і по-новому накреслили модерне розуміння Європи.