Skip to main content
Support
Event

Особливості перехідного періоду в Україні напередодні парламентських виборів

22 березня 2006 року у Києві відбувся семінар "Особливості перехідного періоду в Україні напередодні парламентських виборів". Його учасники намагалися спрогнозувати, які політичні сили увійдуть до майбутнього парламенту, які коаліції можуть бути сформовані, яким чином результати місцевих виборів у різних регіонах відіб’ються на подальшому розвиткові країни в цілому. Вони також відзначили низку проблем, нагальних для України незалежно від перебігу передвиборчої боротьби, таких як неналежне формування національної і регіональної ідентичності, криза у системи освіти і науки, повільний розвиток громадянського суспільства і місцевого самоврядування, невідповідність політичних декларацій реальній ситуації в країні.

Date & Time

Wednesday
Mar. 22, 2006
3:00am – 6:00am ET
Get Directions

Overview

За прогнозами соціологічних служб шанс потрапити до парламенту мали шість партій і блоків: Партія регіонів – 26%, "Наша Україна" – 18%, Блок Юлії Тимошенко – 16%, Соціалістична партія – 6%, Народний блок Литвина – 6% та Комуністична партія – 5%. На межі прохідного бар’єру у межах соціологічної похибки були ще чотири політичні сили – Блок Пора-ПРП – 3,3%, Блок Наталії Вітренко – 2,9%, Блок "Не так" – 2,5% та Партія "Віче" – 2,5%. Решта 35 кандидатів були фактично виключені із політичної боротьби на загальнодержавному рівні, не маючи майже жодних шансів посісти місця у Верховній Раді.

Формування коаліцій у майбутньому парламенті залежатиме від низки факторів. Поряд із ідеологією та амбіціями лідерів партій і блоків, вплив на цей процес чинитимуть і результати місцевих виборів, які істотно відрізнятимуться від парламентських. Не дивно, що у східних і південних областях лідерство утримує Партія регіонів, проте в багатьох з них слідом іде їх ідейний супротивник – БЮТ. На заході і в центрі лідирують "Наша Україна" і БЮТ, причому рівень підтримки перших істотно зменшується, а других – збільшується з заходу на схід. Деякі аутсайдери парламентської кампанії є дуже популярними у певних регіонах і матимуть значний вплив у місцевих радах. На заході і в центрі це переважно Блок Костенка-Плюща і Пора-ПРП, на сході і півдні – Блок Вітренко і "Не так", у Криму – "За Союз". До того ж, там буде представлена і низка місцевих партій та блоків, діяльність яких у радах може як підсилити, так і послабити позиції лідерів.

Це свідчить, що боротьба між протидіючими політичними силами може зміститися із загальнодержавного на регіональний і місцевий рівні, де великим партіям і блокам протистоятимуть малі, але досить сильні і популярні. Якщо коаліцію у Верховній раді створять "Наша Україна" і Партія регіонів, можна очікувати на суттєву конфронтацію між "Нашою Україною" і БЮТом у західних і центральних областях, особливо там, де БЮТ має значну перевагу, а Партія регіонів – слабкі позиції. Щоб убезпечити спокій, порядок і цілісність України, а також підвищити ефективність своєї роботи, уряду доведеться узгоджувати свою політику з лідерами на місцях, які в іншому випадку можуть протидіяти виконанню його рішень, особливо з ключових питань. Необхідно удосконалити систему місцевого самоврядування, щоб вона слугувала як інтересам громади, так і держави.

Науковці зазначили, що ця передвиборча кампанія не завжди була чистою і прозорою. Зокрема їй була притаманна так звана "війна рейтингів", тобто маніпуляції із соціологічними даними. Оприлюднення завищених показників використовувалось багатьма політичними силами як один із основних аргументів для переконання виборців надати їм перевагу. Особливо це зашкодило невеликим партіям, ідеї і принципи яких близькі до програмних засад партій-лідерів – маючи більшу прихильність до перших, багато виборців робили вибір на користь останніх, щоб не допустити перемоги тих, з чиїми переконаннями вони принципово не згодні.

Очевидно, що за умови подібного прямого впливу на політичну ситуацію в країні, науковці мають бути свідомі своєї громадянської відповідальності. Незважаючи на загальну кризу у галузі освіти і науки, особливо гуманітарної і суспільної, не можна переоцінити ваги успішної взаємодії між ученими і практиками в усіх сферах суспільного життя. Саме тому актуальним залишається продовження реформування системи освіти і науки і якнайшвидше подолання найболючіших проблем у цій галузі, особливо таких як корупційність системи набуття наукових звань. Важливим кроком у цьому напрямку є впровадження Болонського процесу в українських університетах і підвищення рівня їх незалежності.

Цікавим є питання передвиборчої риторики. Недарма багато політологів передбачали, що ця парламентська кампанія фактично буде продовженням президентської 2004 року. Основна політична боротьба точилася навколо протистояння прозахідних і проросійських моделей подальшого розвитку України. Одні пророкували економічний колапс, інфляцію і злидні у разі подальшого охолодження стосунків із Росією, інші – втрату незалежності і зникнення України як держави у разі їх зміцнення, натомість обіцяючи європейські стандарти життя як результат просування на захід. При цьому обидві сторони нібито забували про сучасний стан справ у стосунках як із Росією, так і з Європою. Україна вже багато років є членом певних європейських структур, зокрема Ради Європи, але обов’язки перед ними зазвичай не виконуються. Підписавши низку важливих міжнародних конвенцій, уряди неспроможні прозвітувати про виконання більшості з них. Тому всі декларації про майбутній вступ України до Європейського Союзу чи НАТО поки що залишаються не більш як ілюзіями, а протидія цьому – порожніми балачками.

Невеликі партії і блоки намагалися експлуатувати мовну проблему, але їх відносно невисокі рейтинги свідчать, що вона не має великого пріоритету серед більшості виборців. Фактично проблема російської мови є справді актуальною тільки для Криму. Російськомовні жителі східних і південних регіонів хоч і підтримують ідею надання їй офіційного статусу, не готові за неї боротись і взагалі більше переймаються іншими проблемами; кримчани ж навіть хотіли провести референдум з цього приводу. З іншого боку, у дійсності мовна проблема в Криму існує саме стосовно української мови: там практично неможливо знайти україномовну школу, використовуються московські навчальні програми і підручники, місцеві ЗМІ працюють майже виключно російською. Ця парламентська кампанія ще раз підтверджує, що процес формування української громадянської ідентичності рухається дуже повільно; для багатьох усе ще природним є асоціювання себе із радянським минулим або регіоном свого проживання, а не всією країною.

Найбільшими прихильниками української незалежності у Криму традиційно є кримські татари, позиція яких вивела "Нашу Україну" на друге місце в регіоні. Незважаючи на це, пересічні українці зазвичай ставляться до цього народу із великою пересторогою. Образ ворога щодо неслов’янських народів, присутній ще у давньому епосі, був розвинутий у історичних текстах радянського періоду, і продовжує насаджуватися сучасною російською пропагандою. Історично, стосунки України з усіма своїми сусідами не були однорідними. На різних етапах створювалися різні коаліції, і нерідко Україна об’єднувалася з Туреччиною і Кримськотатарською державою у боротьбі з Росією чи Польщею. Проте тюркський фактор в історичному розвитку нашої країни є майже невивченим, тоді як його ретельний аналіз дозволив би українцям не тільки краще зрозуміти себе, але й успішніше будувати стосунки з навколишнім світом, зокрема країнами Азії і Африки, ринки саме яких є найбільш відкритими для українських товарів і послуг.

Попри усі проблеми і негаразди, Україна продовжує доводити свою прихильність демократичним принципам і свободам. Позитивні зрушення останнього року очевидні, і нинішня парламентська кампанія є ще одним тому свідченням. Зробити треба ще чимало, і знання та досвід українських науковців, які стажувалися у провідних наукових центрах, могли б прислужитися у багатьох галузях, що потребують реформування.

Tagged

Thank you for your interest in this event. Please send any feedback or questions to our Events staff.