Skip to main content
Support
Article

Праворадикальні сили Європи як інструмент реалізації "доктрини Путіна"

Розвиток подій кількох останніх місяців засвідчує, що путінське керівництво поставило за мету не лише встановлення контролю над частиною території колишнього СРСР, але й поступове руйнування європейського порядку, що склався після завершення холодної війни. У стратегічному плані у Кремлі розглядається можливість збільшення власного впливу на процес прийняття ключових рішень в рамках європейських інститутів, зокрема, на вироблення консолідованої політики країнами Євросоюзу стосовно пострадянського простору.

Праворадикальні сили Європи як інструмент реалізації "доктрини Путіна"

Розвиток подій кількох останніх місяців засвідчує, що путінське керівництво поставило за мету не лише встановлення контролю над частиною території колишнього СРСР, але й поступове  руйнування європейського порядку, що склався після завершення холодної війни. Найближчою для Росії метою стало створення інституційних та ідеологічних передумов перешкоджанню введення до дії ефективних насамперед економічних санкцій після анексії Криму та початку терористичної війни проти України. У стратегічному плані у Кремлі розглядається можливість збільшення власного впливу на процес прийняття ключових рішень в рамках європейських інститутів, зокрема, на вироблення консолідованої політики країнами Євросоюзу стосовно пострадянського простору.

В обох випадках російському керівництву потрібні відповідні контрольовані структури із числа діючих суб’єктів європейського політичного процесу, що є частиною національного політичного спектру і беруть участь у роботі наднаціональних інститутів. Мова насамперед йде про політичні сили радикального спрямування, які у своїй ідеології ставлять під сумнів чи відкидають базові ліберальні цінності, маскуючи це прагненням  повернутися до європейських консервативних традицій. Прихильність цих політичних сил до Росії і особисто до В.Путіна пояснюється, насамперед, його ворожістю до гомосексуалізму та підтримкою традиційних цінностей на противагу «зіпсованій» Європі. Частина правих підтримують Москву з традиційно геополітичних міркувань як противагу впливу Сполучених Штатів. 

Сприятливі умови для реалізації російського плану з’явилися у процесі проведення  виборів до Європейського парламенту у квітні-травні нинішнього року, що проходили на загальному тлі зростання консервативних та ізоляціоністських настроїв на континенті. Це обумовлювало суттєве представництво право радикальних партій у Європарламенті. Російське керівництво здійснило помітні зусилля для консолідації  ще недавно маргінальних політичних сил. Було поставлено за мету об’єднати право-радикальні сили з метою створення проросійської фракції  у новому складі Європарламенту. За оцінками деяких експертів її чисельність може скласти 38 депутатів. Це, на думку Москви, зможе убезпечили країну від введення європейськими країнами дієвих політико-економічних санкцій з одного боку, та впливати на рішення Європарламенту у стратегічних питаннях з іншого.

Першою спробою консолідації антидемократичних сил стало запрошення та участь у так званому кримському «референдумі» 16 березня у якості спостерігачів представників угорської Правиці, французького «Національного фронту», австрійської партії Свободи, бельгійська організації «Фламандський інтерес», болгарської «Атаки», італійської «Північної ліги» тощо. За допомогою політичних союзників російське керівництво намагалося надати легітимного характеру анексії Криму і Севастополя.    

У квітні посол Росії при ЄС В.Чіжов провів закриту зустріч з представниками праворадикальних політичних партій, де серед інших питань розглядалася можливість російського фінансування передвиборних кампаній. Також було прийнято рішення про можливість створення у Європарламенті відповідної фракції під керівництвом французького Національного Фронту, а також формування партійного об’єднання праворадикальних сил Росії і Європи. Наступним кроком у консолідації повинен стати Російський національний форум, запланований на 4-5 жовтня цього року за участю угорського «Руху за кращу Угорщину» («Йоббіка»), грецької «Золотої Зорі» та австрійської «Свободи», де планується прийняти національну доктрину Європи та створення координаційного комітету. Все це свідчить, що Російська Федерація намагається стати центром правоконсервативних сил Європи, запропонувавши антиліберальну платформу під виглядом повернення до традиційних європейських цінностей. 

Спроба встановлення контролю над представниками (хоча й маргінального) європейського політичного спектру є частиною нової зовнішньополітичної доктрини В.Путіна і фактично єдиним засобом підняття статусу Росії принаймні на регіональному рівні. Справа у тому, що російське курівництво має досить вузьке поле маневру, зважаючи на зменшення взаємодії з Європою унаслідок санкцій з одного боку та тиску з боку Китаю з іншого. Таким чином, «осідлання» правоконсервативної дає шанс принаймні спробувати очолити конгломерат політичних сил, задіяних у європейських процесах, а значить і впивати на них. 

Безпосередній вплив російської стратегії відчувається в українських справах, унаслідок чого наша держава стала об’єктом скоординованої підривної діяльності з боку праворадикальних сил деяких країн Європи та Росії, які спільно намагаються створити своєрідний антиукраїнський «західний фронт». Тут насамперед виділяється угорський «Рух за кращу Угорщину» («Йоббік»). На хвилі кризи демократичних інститутів та європейської економіки вона зуміла наростити парламентський вплив, здобувши 20,54% голосів на виборах 6 квітня цього року у порівнянні з 15,86% у 2010 р., фактично ставши найбільшою право радикальною партією Східної Європи. Заяви цієї політичної сили відзначаються ксенофобією і радикалізмом, спрямованим на порушення територіальної цілісності сусідніх держав та підривом їх внутрішньої стабільності. Антиукраїнська діяльність цієї політичної сили реалізується насамперед через підтримка угорської діаспори та посилення угорського впливу на етнополітичну ситуацію в Україні.     «Йоббік» включив до своєї передвиборчої програми ідею створення угорської автономії в Україні та навіть вимагав уведення військ ЄС на територію Закарпаття під приводом недопущення ескалації міжетнічних конфліктів в Україні.

Існують цілком обґрунтовані припущення, що ця угорська політична сила отримує фінансову та методичну допомогу з Росії. Більш того, генеральний прокурор Угорщини П.Полт звинуватив члена Європарламенту Б.Ковача у шпигунстві на користь РФ і попросив Брюссель позбавити його депутатської недоторканості. Підставами звинувачення стали занадто часті контакти з російськими дипломатами та поїздки до Москви.  

Загалом,  право радикальні партії отримали приблизно третину голосів європейських виборців і будуть представлені у Європарламенті.   Баланс сил у порівнянні з минулим скликанням не буде змінено, проте у роботі цього органу може зрости вплив євро скептиків, що негативно позначитися на процесі євроінтеграції України. Це об’єктивно сприятиме просуванню «доктрини Путіна» в Європу та збільшенню російського впливу на процес прийняття європейцями стратегічних рішень.

About the Author

Sergiy Fedunyak

Fulbright-Kennan Scholar;
Professor, International Relations, Chernivtsi National University, Chernivtsi, Ukraine.
Read More