Відповідальність інтелектуалів: політичний словник

11-12 cічня 2013 р. у Києві відбулася франко-українська конференція «Відповідальність інтелектуалів: політичний словник (політична філософія Венсана Декомба)», що була організована Київським представництвом Інституту Кеннана, Інститутом філософії НАН України, Інститутом Мішеля Війє за сприяння Французького інституту та Фундації «Будинок наук про людину» (Париж).

У пленарних засіданнях взяли участь: Філіп Рено (Університет Париж-Асас, Сорбона), Анатолій Єрмоленко (Інститут філософії), Флоран Ґенар (Університет Нанту), Сергій Пролєєв (Інститут філософії), Філіп де Лара (Університет Париж-Асас, Сорбона), Євген Бистрицький (Інститут філософії), Поль Тібо (екс-редактор часопису ЕСПРІ), академік Мирослав Попович (Інститут філософії), Венсан Декомб (Вища школа соціальних наук, Париж).

У своїй доповіді «Дух, право, правосуддя» Філіп Рено зупинився на аналізі поняття «об’єктивний дух», що його Венсан Декомб реабілітує з гегелівської спадщини. Констатуючи, що сучасна демократія є спадкоємицею політичної думки Гобса, що розглядає державу як нейтральну по відношенню до моралі, не ставлячи собі за мету розвинути в громадянах відповідні чесноти, доповідач наголошує, що політична модерність характеризується автономізацією економічної сфери по відношенню до політичної. Як наслідок, відбувається суб’єктивізація сфери самої політики в сенсі архітектоніки суспільних інституцій, тобто системи «об’єктивного духа».

В своїй доповіді «Принцип об’єктивності та прагматично-діалогічна когерентність політичних тверджень» Анатолій Єрмоленко пропонує розглядати засаду об’єктивності соціального знання у взаємозв’язку з засадою прагматично-діалогічної когерентності соціальних, зокрема й політичних, висловлювань у дискурсі (саме проблема об’єктивності ставиться Венсаном Декомбом в статті «Філософія політичного судження»). Це означає, що для визначення об’єктивності соціальних тверджень достеменним є факт, що ми зважаємо на те, наскільки наші тези або наміри узгоджені з нашою тожсамістю як партнерів по дискурсу.

В своїй доповіді «Філософія і політика в політичній філософії Венсана Декомба» Флоран Ґенар проаналізував постать філософа-законодавця в сучасних політичних теоріях. Традиційно, з часів Платона, філософ-законадавець поєднував в собі політичну роль «роз’яснення політики» та роль філософську – забезпечення доступу до політичної раціональності. Доповідач зазначає, що така позиція породила низку ілюзій: ілюзію автономії політичного суб’єкта, як здатність вільно вибирати свою ідентичність та свої закони, ілюзію автономії індивіда і його здатність підкорятися самому собі. Як наслідок – спроба виведення соціальності, виходячи з ідеї автономного суб’єкта, що притаманна сучасним теоріям, а також надання пріоритету виконавчій владі в системі розподілу влад (процедурна демократія Габермаса). Автор пропонує розділити дві фігури філософа-законодавця: філософа-законодавця, тобто засновника політики, виходячи з філософії, та законодавця-філософа, тобто роз’яснювача політики, як архітектоніки суспільних інституцій.

В своїй доповіді « Гетерогенність політичних суджень : три основні формації» Сергій Пролєєв наголосив на методологічній обмеженості підходу Венсана Декомба до аналізу проблеми політичного судження, що полягає в імпліцитно прийнятому засновку смислової гомогенності політичних суджень (політичного дискурсу взагалі). Внутрішня логіка цього засновку спирається на ідею існування певної дійсності, сутнісно визначеної як політичне. Відтак, судження, що беруть участь в дійсності політичного – артикулюють її, просувають, ініціюють, трансформують тощо – є єдиними за своєю природою політичними судженнями. На противагу такого розуміння природи політичного судження висувається теза гетерогенності політичного судження, та окреслюються триосновні його формації: теоретична, практична та ситуативна.

У своїй доповіді «Грек та антрополог, Касторіадіс та Венсан Декомб: дві концепції модерності» Філіп де Лара зазначив, що Касторіадіс та Декомб є неактуальними мислителями у політичній філософії. Їх споріднює нечутливість до принад «децизионізму» і також до принад індивідуалістського раціоналізму, тобто до політики з позиції сили та до політики в позиції моралі. Автор підкреслює, що основною темою політичного щоденника Декомба є політика ідентичностей або політика визнання, коли «повага до іншого» стає кардинальною цінністю. Але треба розрізняти два сенса останньої: визнання іншого як рівного (мова правосуддя рівна для всіх) та визнанням іншого як іншого (мова страху непоміченості та прохання виключності). Автор наголошує, що теза про те, що глобальна організація суспільства – politeia - є ширша за політичне, поділяється і Касторіадісом. Водночас Декомб стверджує, дещо інше: politeia ширша за політику у сенсі пропонованому Касторіадісом.

Євген Бистрицький у своїй доповіді «Трансцендентальна аргументація та культурна ідентичність» звернув увагу на те, що в сучасних дискусіях навколо проблеми ідентичності невизначеним залишається поняття самої спільноти, приналежність до якої витворює соціальну ідентичність особи. Автор пропонує аналізувати цей термін по аналогії з гайдегерівським «буттям-у-світі» як «буття-у-культурі», що є базовою передумовою для універсального самопізнання та самовизначення людини, створюючи умови перенесення органічних меж партикулярної культури. Саме дякуючи «вічному поверненню того ж самого», відносячи себе до культурно-смислових витоків реалізації автентичності та культурної ідентифікації, особа отримує можливість бути суб’єктом –Я.

В своїй доповіді «Європейські цінності» Поль Тібо зупинився на ролі християнства  у витворенні модерної політичної Європи. Він зазначив, що остання складова в девізі Французької революції  - «Свобода, рівність, братерство» - має християнські витоки. Автор підкреслив, що феномен нації – це продукт західного християнства, що витворюється на тлі протистояння імперій та місцевих патриотизмів. В історії Європи націоналізми були менш войовничі та криваві, ніж імперіалізми. Притаманне модерності «розчарування світу» та «відвернення від релігії» створюють загрозу самому існуванню феномена нації. Сучасне християнство, пристосовуючись до модерного світу, самим цим світом відсунуте на узбіччя, що знову робить теолого-політичну проблематику актуальною.

У своїй доповіді «Теорія значення: «бути» або «мати»» Мирослав Попович зупинився на семантичному аналізі зазначених термінів в контексті буденних інтерпретацій, що пов’язують «мати» зі спустошеністю власницького прагнення на противагу «бути» як реалізацією автентичного існування. Автор зазначив, що в аналітичній традиції зміст терміну «бути» ілюструє формула простого категоричного силогізму: «всі S є M, всі M є P, отже, всі S є Р». Расселівська теорія визначених описів пропонує аналіз категоричного судження, де явно виділені компоненти «бути»та «мати», наприклад, твердження «Нинішній король Франції лисий» еквівалентно двом твердженням «Існує такий х, що х є нинішній король Франції» (компонента «бути» - існування) та «цей х має властивість бути лисим» (компонента «мати» - цінності). Очевидно, що уточнення понять «мати» і «бути» шляхом перекладу на формалізовану мову логіки не наближають нас до відповіді на питання: «мати» чи «бути». Аналітична філософія має звертатися до іншої емпірії – досвіду «природного» мовлення та його еволюції. Так, наприклад, в західних українських діалектах переважає «я маю», східних «у мене є». Автор зазначає, що формування в колективній свідомості і арсеналі мовних засобів для особливого уявлення про «мати», яке знаходить вираз в суб’єктно-об’єктній опозиції, відображає істотний крок в розвитку пізнавальних здібностей людини порівняно з усвідомленням ситуації «бути». З цієї точки зору пропонується аналіз гамлетівського «Бути  чи не бути?». Автор наголошує, що в поставленому ним питанні: «To be or not to be?» – Гамлет вибирає «бути». Його утвердження буття є способом розкриття змісту його особистості, не пристосування до плину існування (онтологічний вимір), а всього того, що пов’язане із словом «честь» (вартісний вимір).

У своїй доповіді «Критерії колективних тотожностей» Венсан Декомб, відштовхуючись від доповіді Мирослава Поповича, наголосив на двох сенсах поняття ідентичності. В першому сенсі (що відповідає компоненті «бути» теорії Рассела) йдеться про просту тотожність об’єкта (що передбачає відповідь так/ні). В цьому сенсі на питання «хто Ви?» відповідь «Венсан Декомб» буде коректною. В друге сенсі (що відповідає компоненті «мати» расселівської теорії) йдеться про вартісний вимір ідентичності (що допускає відповідь більш/менш). В цьому сенсі на питання «хто Ви, Венсан Декомб?» відповідь «Венсан Декомб» буде некоректною. Автор наголошує, що поняття ідентичності у другому сенсі, тобто поняття колективної ідентичності, спирається на ідею самоусвідомлення та визнання, що конституюює політичну спільноту. Звертаючись до Аристотелевої політичної теорії, автор стверджує, що критерієм тотожності політичних спільнот є те, що зветься у Аристотеля politeia. На думку автора існування останньої не мислимо без того, що греки пов’язували з paideia (архітектоніки інституцій закріпленої в звичаях, норовах та традиціях даної спільноти).

Конференцію протягом двох днів відвідало близько ста осіб: вчених, аспірантів студентів київських ВНЗ.

Крім того у книгарні «Є» на вул. Лисенка відбулося чотири презентації на яких побувало в середньому близько ста п’ятдесяти відвідувачів на кожній. Загалом у заходах взяло участь понад 700 чоловік.

Інтерв’ю чотирьох учасників конференції опубліковано на сторінках тижневика «Український тиждень» – загальний наклад 41500 примірників, та у його електронній версії на сайті http://tyzhden.ua/.