Релігійно-конфесійні відношення: Слобожанський вимір

Становлення та розвиток суспільства в Україні, органічно включає в себе відповідні процеси в релігійній сфері, звідси нові виміри державно-церковних відносин, відносин релігійних організацій і суспільства, міжконфесійних відносин. Насамперед, слід відзначити, що  в значній мірі, вичерпано екстенсивний розвиток релігійної сфери. Українське суспільство та Українська держава здійснюють перехід до інтенсивного етапу розвитку релігійної сфери.  Тому стан, протиріччя та тенденції притаманні релігійній сфері України включають в себе дві основні складові: по-перше, протиріччя та тенденції, що склалися за п’ятнадцять років незалежності, та, по-друге, ті, що формуються сьогодні.

В Харківській області основні протиріччя та тенденції розвитку віддзеркалюють процеси в Україні в цілому. Але східний вимір регіону, його історична та соціальна специфіка формують чергу особливостей.

На початок 2006 року в регіоні діють понад 700 релігійних організацій 54 конфесій та напрямків. Багатоконфесійність релігійного середовища визначається тим, що в області функціонують:     9 духовних управлінь - Української Православної Церкви (УПЦ), Української Православної Церкви Київського патріархату (УПЦ-КП), Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ), євангельських християн-баптистів (ЄХБ), християн віри євангельської (ХВЄ), об’єднання хасидів ХаБаД Любавич іудейських релігійних громад та організацій Харківського регіону, Української Християнської Євангельської церкви, Римсько-Католицької церкви (РКЦ), Об’єднаної церкви християн віри євангельської; 7 монастирів та 7 місій різних конфесій, Міжконфесійне Східне регіональне Біблійне товариство; 8 духовних навчальних закладів.

Враховуючі те, що м. Харків є мегаполісом – півторамільйоніком, розподіл релігійних організацій між обласним центром та сільськими районами регіону виглядає наступним чином – 28,8%  приходиться на м.Харків, 71,2%  релігійних організацій знаходиться у 27 районах області. Повністю покриває мережу сільських районів області Харківська єпархія УПЦ. Громади ЄХБ не представлені в 4 сільських районах та м. Чугуєві, Свідків Єгови – в 11, ХВЄ і Адвентистів сьомого дня – в 13.

Особливий ріст кількості громад відмічався у 2001 році (12,4). У 2004 році зростання релігійних організацій склало 4,5% , а в 2005 році – 3% . Тому є всі підстави вважати, що певна насиченість релігійних організацій в області досягнута, а відповідно, відновлення релігійної сфери в області сталося в достатньому обсязі для здійснення мінімальних релігійних потреб населення.

Зростання чисельності релігійних організацій в області приводить до зміни співвідношення між чисельністю громад основних релігійних конфесій - православними, протестантами, католиками, іудеями, мусульманами, нетрадиційними напрямами. Станом на 1 січня 2006 року зареєстровані православні релігійні організації склали від загальної кількості 47,52%, протестантські – 42,72%, інші 9,76%. Відповідно, станом на 01.01.05 православні громади складали – 47,36%, протестантські організації – 44,18%, інші – 8,59%.  Але кількість громад не має прямого корегування з чисельністю віруючих. Відповідно до експертних оцінок, область залишається православною – 90-93%  віруючих – православні.

Суттєвою складовою становлення релігійної сфери в області залишається розвиток матеріальної бази діяльності релігійних організацій. На сьогодні 45% культових споруд, що використовуються релігійними організаціями в області збудовано у термін з 1992 по 2005 рр. Сьогодні у стадії будівництва знаходяться 42 культові споруди, з них Української Православної Церкви – 30, православної громади – 1, УГКЦ – 1, РКЦ – 1, ЄХБ – 2, ХВЄ – 1, АСД – 1, Свідків Єгови – 1, Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів – 2, мусульман -  2. Реставрується 18 споруд: УПЦ – 13, УАПЦ – 2, ЄХБ – 1, РКЦ – 1, іудеїв – 1.

Але слід відзначити значну кількість релігійних організацій, які використовують для релігійної діяльності орендовані чи пристосовані  приміщення.

Процеси, що відбуваються в релігійному середовищі

Релігійна обстановка в області відзначалась наступними тенденціями: по-перше, у релігійному середовищі зберігалися ( у явній, чи не явній формі) протиріччя, які притаманні не тільки українському релігійному середовищу в цілому. Мова йде про внутрішньо конфесійні протиріччя: у православному середовищі, у протестантському середовищі, в іудейському релігійному середовищі. У першому випадку, мається на увазі протиріччя між Українською Православною Церквою, Українською Православною  Церквою Київського Патріархату та Українською Автокефальною Православною Церквою. Ознакою 2005 року стала акцентуація протистояння між УПЦ-КП та УАПЦ у зв’язку з активною участю політиків та  окремих представників державної влади у спробі приєднати УАПЦ до УПЦ-КП. Фактично ми повернулись до ситуації 1992-1993 року, але у новому історичному вимірі. Безумовно, в області зберігається і традиційне протиріччя у православному середовищі між УПЦ (МП) та УПЦ-КП і УАПЦ. Зберігається і класичне протиріччя між православними церквами та церквами, що підпорядковані Ватикану (Римсько-католицька церква та Українська греко-католицька церква). Але особливістю проявлення цих протиріч є відсутність гострих форм протистояння.

По-друге, ознакою певної зрілості релігійних організацій, завершення етапу їх становлення є протиріччя які виникають в межах певного релігійного напрямку, чи певної конфесії. Такими є протиріччя між ортодоксальними та прогресивними іудейськими громадами в області, між громадами християн віри євангельської у межах обласного об’єднання Християн віри євангельської (п’ятидесятників) та між спільнотою віруючих Української автокефальної православної церкви, що  об’єднані у Харківсько-Полтавській єпархії УАПЦ та представниками предстоятеля  УАПЦ митрополита Мефодія. Характерно, що ці протиріччя виявляються у більш гострій формі.

По-третє, під впливом загальноукраїнських тенденцій ряд релігійних організацій, насамперед ті, що приймали активну участь у політичних подіях наприкінці 2004 року, активізували свою діяльність у політичній площині з метою перерозподілу  „ринку” віруючих за рахунок використання ресурсу влади та підняття свого авторитету у релігійному середовищі за рахунок не притаманних для релігійної  діяльності чинників.

Не може не викликати занепокоєння те, що у релігійному середовищі області значно поширилась практика використання певними релігійними організаціями методу “навішування” політичних ярликів на конкуруючі  релігійні центри та церкви і спроби суто політичними механізмами створити релігійне гетто у релігійному середовищі за ознаками політичних уподобань. Проте, слід визнати, що найбільш активно ці механізми задіяли ті релігійні організації, які займають незначний сегмент релігійного середовища та з’явились в області, як філії релігійних організацій з інших регіонів України.

Специфікою слобожанського виміру релігійної сфери є і те, що  в області вдалося зберегти стан  відсутності протиріч  у відносинах державної влади і церкви та протиріч у гострій формі між окремими конфесіями. Це пов’язано з виваженою позицією керівництва облдержадміністрації, рівним відношенням до всіх діючих конфесій і церков, дотриманням чинного законодавства. Парадокс ситуації складається в тому, що забезпечення нормального розвитку релігійної сфери в області визначається дійсно конституційними нормами України. Фактично, у 2005 році сформувалася одна конфліктна ситуація у православному середовищі, яка була пов’язана з загостренням ситуації навколо Харківсько–Полтавської єпархії УАПЦ, що стало віддзеркаленням ситуації в УАПЦ в цілому в Україні. Але вчасні дії облдержадміністрації в межах  норм чинного законодавства та чітка оцінка орієнтації віруючих, дали змогу зняти гостру форму протистояння та визначити шляхи вирішення проблеми в інтересах віруючих.

Відносна насиченість релігійних організацій в області, завершення екстенсивного етапу відродження релігійної сфери приводить і до зростання політичної самосвідомості релігійних організацій. Як наслідок, політичні організації стають об’єктом  політичної пропаганди з боку політичних партій, у тому числі тих, які проголошують дії відповідно до християнських цінностей. Враховуючі те, що Слобожанщина на крок відстає від Києва за інтенсивністю проявів політичної активності релігійних організацій, слід очікувати посилення цієї тенденції у релігійному середовищі. 

Ще однією ознакою часу є інтенсивне зростання соціальної діяльності релігійних організацій. Вже сьогодні в Харківській області неможливо представити „ринок” соціальної допомоги без релігійних організацій. Ця тенденція солідарно відноситься до всіх основних конфесій та церков.

Безумовно палітра тенденцій та  протиріч в релігійній мережі області значно ширше і яскравіше, це є свідоцтвом того, що релігійна сфера Слобожанщини сьогодні є живим, постійно зростаючим  організмом, який відчуває  впливи зовні і формує особисті відношення та принципи.