21 вересня 2010 року в Одесі відбувся науковий семінар, присвячений плюралізму та багатокультурності сучасного українського міста.

На думку учасників семінару, нове етнічне й культурне різноманіття українських міст, породжене численною міграцією ще в радянські роки громадян з різних куточків СРСР, зокрема і до Одеси, сформувало певний «виклик» узвичаєним культурним та освітнім інституціям. Ці зміни посилилися протягом останніх двадцяти років, коли до Одеси почали прибувати вихідці з країн так званого далекого зарубіжжя. Тому нині державні освітні й культурні органи мають визначати політику, конкретні заходи та ініціативи, які б надавали можливість різним культурам розвиватися поруч у межах одного міста і однієї країн.

Цією політикою має стати мультикультуралізм, який зазвичай пов’язується із рівними можливостями, які мають бути гарантовані для всіх культур, і які складають культурну мозаїку окремо взятої країни. Учасники дискусії зазначили, що мультикультуралізм спрямований головним чином на політику щодо іммігрантів (яких нерідко називають «новими меншинами»).

Ключова ідея цієї концепції полягає у створенні державою рівних (хоча б потенційно) можливостей розвитку для меншин, у подоланні ієрархії культур – від домінуючої до «непрестижних» та зовсім «неперспективних». Однак негативним її аспектом учасники дискусії назвали певну статичність, оскільки при запровадженні політики багатокультурності наголос робиться не на міжкультурному обміні та взаємовпливі, а на збереженні існуючих культур меншин, отже, у певному сенсі – на консервації status quo.

Під час дискусії учасники погодилися з тим, що нині в Україні необхідно запровадити інтеркультурне виховання, суть якого полягає у навчанні різноманітності культур, виховання поваги та почуття гідності у представників всіх культур не залежно від расового чи етнічного походження, сприйняття взаємозв’язку та взаємовпливу загальнолюдського та національного компонентів культури у широкому значенні. Серед принципів освіти, запропонованих учасниками семінару, запропоновано принцип інтеркультурності, «що передбачає інтегрованість української національної культури у контекст загальнодержавних, європейських і світових цінностей, у загальнолюдську культуру», а також принцип культурної відповідності, «що в цьому контексті означає органічну єдність громадянського виховання з історією та культурою народу, його мовою, народними традиціями та звичаями, що забезпечують духовну єдність, наступність та спадкоємність поколінь».